Живоподобие или иконоподобие? Разное понимание красоты религиозного искусства у представителей русских интеллектуальных элит XIX века
Вантажиться...
Дата
2018
Автори
Назва журналу
Номер ISSN
Назва тому
Видавець
Бердянський державний педагогічний університет
Анотація
Питання “іронічності” та “живоподобія” як основного критерію оцінювання художньої вартості ікон має в Росії довгу історію. Уже в XVII столітті багато іконописців починають використовувати у своїх роботах характерні для західного реалістичного живопису стилістичні засоби — світлотіньове моделювання та портретність. Бувало навіть, що замість традиційних темперних іконописці працювали олійними фарбами. На думку польської дослідниці Барбари Домб-Каліновської, уже під кінець XVII століття на Русі поступово зникає традиційне розуміння теології ікони, відповідно до якого вона повинна бути якнайбільше наближеною до свого “Першообразу”, що розглядається як божа іпостась представленого на ній образу. У написаному в другій половині XVII століття трактаті про іконопис іконописець Йосип Владимиров рішуче захищав так зване “живоподобіє”, вважаючи, що ікона повинна якнайкраще передавати не божественну сутність святої особи, а її фізичний вигляд.
Автор цієї статті намагається показати, що в результаті щораз меншого розуміння теології ікони в XVIII—XIX століттях у свідомості російських еліт, які перебували під впливом західної цивілізації, відбувалося стирання кордонів між іконічністю та живоподобієм, між іконою і картиною. Російська інтелігенція, естетичні погляди якої формувалися переважно під впливом західноєвропейського реалістичного малярства, захоплювалася красою картин Рафаеля Санті й академічним релігійним живописом Олександра Іванова, Василя Полєнова та Івана Крамського, відкидаючи при цьому російські ікони як малоестетичні, а часом навіть бридкі. У статті підкреслюється той факт, що прихильниками світського релігійного живопису були Микола Гоголь, Микола Чернишевський, Олександр Герцен і Федір Достоєвський.
Опис
The problem of „icon-likeness” or “life-likeness” as the main citerion for assessing the value of icons in Russia has a long history. Already in the 17th century, mamy iconographers began to use in their Works the stylistic means that are characteristic of Western realistic painting – chiaroscuro modeling and portraiture. Int happened that instead of traditional tempera paints, the icon painters wrote with oil paints. As suggested by the Polish researcher, B. Dąb-Kalinowska, at the end of the 17th century, traditional under standing of the theology of icon disappears in Russia. In that under standing the icon should be as close as possibile to its ,,prototype”, understood as a divine hipostasis of the figure depicted on it. In a tract about the iconic painting written in the secondo half of the 17th century, the iconographer Iosif Vladimirov definitely defended the so-called ,,life-likeness”, recognizing that the icon should best reflect not the divinity of the saint, but his phisical apperance.
The author of this article tries to show that as a result of the decreasing knowledge of theology of the icon in the 18th – 19th century in the consciousness of the Russian elites influenced by the Western culture, the boundary between ,,icon-likeness” and ,,life-likeness”, between the ,,icon” and the ,,painting” disappeared. The Russian intelligentsia, whose aestetic views were mainly influenced by Western European realistic painting, were fascinated by the beauty of Raphael Santi’s paintings an of the academic religious painting of Alexander Ivanov, Vasily Polenov and Ivan Kramskoy, while rejecting Russian icons as less aestetic and sometimes ,,ugly”. It was emphasized that among the followers of secular religious painting were such personalities as Nikolay Gogol, Nikolay Chernyshevsky, Alexander Hertzen an Fyodor Dostoyevsky.
Ключові слова
Ікона, картина, іконічность, живоподобіє, теологія ікони
Бібліографічний опис
Вальчак Д. Живоподобие или иконоподобие? Разное понимание красоты религиозного искусства у представителей русских интеллектуальных элит XIX века / Дорота Вальчак // Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Серія : Філологічні науки : зб. наук. пр. – Бердянськ : БДПУ, 2018. – Вип. 16. – С. 81–89.