Випуск 17 (2018)
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Перегляд Випуск 17 (2018) за Дата публікації
Зараз показуємо 1 - 20 з 21
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументПоняття терміносистеми у сучасній лінгвістичній науці(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Крижко, ОленаУ статті розглядається проблема взаємодії термінів та лексики загальнолітературної мови, аналізуються особливості термінів як основних одиниць терміносистеми, досліджуються шляхи її поповнення. Зокрема, звертається увага на словниковий склад мови як відкритої динамічної системи, що збагачується за рахунок виникнення термінів. Терміни, на відміну від загальновживаних слів, усередині свого термінологічного поля, як правило, однозначні й зв’язані з визначеною науковою концепцією: у терміні відбиваються результати наукових досліджень та їхнє теоретичне осмислення. Терміни є свідченням взаємопроникнення термінологічної і нетермінологічної лексики, віддзеркалюючи процеси термінологізації і детермінологізації. Процес термінологізації проходить двома шляхами. Перший шлях полягає у тому, що загальновживаному слову надають строге, точне визначення – дефініцію. Другий спосіб (запозичення слів із літературної мови) передбачає при створенні терміна використання подібності одного предмета чи явища до іншого. У цьому випадку в основі термінологізації лежить метафора, зокрема відбувається перенос найменування, і термін виступає як метафора по відношенню до слова літературної мови. Інше явище, що спостерігається у мові, – це переосмислення термінів. Відбувається так званий процес детермінологізації, коли термін втрачає строгу концептуальність, системність, однозначність, відбувається спрощення поняття, що містилося в ньому, термін пристосовується до розуміння у повсякденній мові. Цікавою у статті є думка про розмежування термінологічного поля та термінологічної системи. Термінологічне поле – це штучно окреслена і спеціально збережена від сторонніх проникнень галузь існування терміна. У термінологічному полі на відміну від термінологічної системи термін не має строго визначеного місця, а тільки входить до його складу. Важливим моментом при побудові терміносистеми є уточнення видів відношень між поняттями і їхньою систематизацією, що пов’язано з проблемами функційної системології. Це дало підстави замінити поняття “вид” на поняття “мерон”, “функсон” і “таксон”.
- Документ“Красиве і корисне”: від шумерів – дотепер(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Ткаченко, АнатолійПершу писемну фіксацію антиномії красивого і корисного знаходимо в шумерській цивілізації, понад 45 століть тому. Автор статті вважає цю згадку й першим письмово зафіксованим порушенням одного з основних законів логіки, а також найдавнішою та досі найживучішою оманою людства. Понад 20 століть по тому Сократ образно увиразнює подібну антиномію та намагається гармонізувати її на основі третього поняття – моральності. Це узгоджується також з античною ідеєю калокагатії. Але красу речей, природи і душі античність не пов’язує з духовним абсолютом, самокатуванням і покорою. Таке переакцентування з’являється у християнському світогляді. Що ж до тлумачення прекрасного як безкорисливого, незацікавленого, позаегоїстичного споглядання, то зринає воно і в буддистському світосприйнятті (Шанкара, ІХ ст.), і в доктрині І. Канта (ХVІІІ ст.), а далі, на теренах України, – і у філософії та художній творчості Г. Сковороди, П. Тичини, Юрія Клена, інших неокласиків, зокрема М. Рильського, словосполуку з вірша якого “Троянди й виноград” винесено в назву статті. Розмірковуючи про особливості світоглядної концепції Г. Сковороди, автор полемічно заперечує також заміну в перекладі Валерія Шевчука “душі” на “нутро”, а Глаголу (тобто Божого Слова) на “знання”; відкидає і задавнений анонімний покруч “сродна праця”: обидва переклади звужують “сократівське чоло” Сковороди, змінюють суть його вчення. Показано також, як соціальна прагматика позначилась на художності “Троянд і винограду”: завершальна афористична сентенція вірша аж ніяк не випливає з художньої логіки трьох його фабул. Далася взнаки потреба проілюструвати визначену наперед соціологічну ідею, хоч, певна річ, можна знайти цьому й історичні оправдання. На прикладі “феномена волошки” та його художнього осягнення в поезії П. Тичини, А. Малишка, А. Вознесенського, І. Драча здійснено спробу розкрити актуальність проблематики порушення гармонії між красивим і корисним на користь прагматики. Так постає актуальна здавна тема: “красиве / корисне – і художність”.
- ДокументЛексико-семантичне наповнення предикативних частин пояснювально-ототожнювальних конструкцій(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Глазова, СвітланаВихід сучасної синтаксичної науки до розуміння потреби взаємопов’язаного дослідження рівнів утворення і функціонування синтаксичних одиниць має неабияке значення для з’ясування сутності й особливостей пояснення як мовного явища і, зокрема, для визначення диференційних ознак пояснювально-ототожнювальних речень. На основі виділення специфічних семантичних ознак аналізованих конструкцій можна коректно відмежувати їх від тих, у яких реалізуються інші семантико-синтаксичні відношення. У роботі прийнятий погляд, відповідно до якого семантичні ознаки, які безпосередньо стосуються змістової організації складного речення, створюються лексичним складом предикативних частин, який може впливати на значення речення, а вже через нього – на окремі риси формальної організації. Відповідно пояснювально-ототожнювальні конструкції становлять окремий семантичний різновид пояснювальних речень із специфічним відношенням між частинами. Важливим засобом формування й вираження пояснювально-ототожнювального відношення є граматичні характеристики та лексико-семантичне наповнення предикативних частин. Часово-видо-способові характеристики предикативних частин досліджуваного різновиду пояснювальних конструкцій тяжіють до узгодженості, проте це не становить їх закономірності. Для типово пояснювальних конструкцій притаманне також співвідношення подібної за значенням лексики, яка й формує в сукупності тотожний зміст компонентів. Граматичні ознаки й лексико-семантичне оформлення пояснювально-ототожнювальних конструкцій можуть впливати на модифікацію змістового відношення між частинами, забезпечуючи його ускладнення додатковими відтінками змісту. У статті доведено, що характер лексико-семантичного наповнення значною мірою позначається на тому, до якого семантичного різновиду може бути віднесена та чи інша пояснювальна конструкція. А засвідчені труднощі передусім стверджують важливість урахування цих особливостей предикативних частин для подальшої кваліфікації конструкції в цілому як зразка того чи іншого різновиду пояснювальних речень.
- ДокументСемантико-стилистические особенности функционирования сложных многочленних конструкций в идиостиле И. Тургенева(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Алексеева, ЛарисаСтаттю присвячено дослідженню семантико-стилістичних особливостей функціонування складних багаточленних речень у мовотворчості І. Тургенєва. У науковій роботі з’ясовано специфіку типології і структури складних багаточленних конструкцій, визначено основні засоби вираження синтаксичного зв’язку і смислових відношень між частинами складних речень, досліджено експресивно-зображальні можливості складних структур, а також продуктивність наявних видів складних багаточленних речень в оповіданнях І. Тургенєва. Багаточленні складні синтаксичні структури, що мають ієрархічну будову і змістовну семантичну структуру, призначені для місткої передачі складного комунікативного завдання. Їх конструювання визначається бажанням письменника представити якомога більше інформації у відносно закінченому єдиному синтаксичному комплексі. Інтерес до творчості класика російської літератури можна пояснити не лише тим, що він майстер “словесного живопису”, але й тим, що багатство тургенєвської мови включає яскраві образні багаточленні синтаксичні структури. Детальний аналіз складних самобутніх синтаксичних конструкцій письменника допомагає розуміти не лише загальний зміст художніх текстів, але і розширювати навички володіння російською літературною мовою. Роль складних багаточленних речень у творах І. Тургенєва визначається трьома основними функціями: інформативною, прагматичною, характеризуючою (оцінною). Поетичність мови прозових творів І. Тургенєва полягає в узгодженому різноманітті граматичних, стилістичних форм та їх значень. Внутрішній експресивний потенціал складних багаточленних речень забезпечує текстоутворюючу функцію, яка є близькою до надфразової єдності тексту. Аналіз складних багаточленних речень у художніх творах І. Тургенєва буде перспективним у подальших наукових розвідках, які досліджують порівняльний аналіз складних багаточленних структур на матеріалі творів інших авторів XIX ст., що дозволить розширити мовну картину світу ідиостиля І. Тургенєва.
- ДокументThe evolution of an adjoining construction in the 16th ─ 21st centuries(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Bohdan, ValeriiIn linguistic literature, despite the importance of resolving of one of the topical issues of modern linguistics ─ the detection of means of joining separate sentences and supra-sentence entities to form larger text units, little attention has been paid so far to the problems of text organization and studying language units participating in its formation. With rare exceptions, the majority of research is carried out synchronically. Nevertheless, a careful diachronic study of language phenomena helps to reveal the nature of many innovative processes in modern languages. Thus, a diachronic approach to studying the structure of an utterance allows to interpret the phenomenon of text units in general and an adjoining construction in particular in an absolutely new way. Many researchers qualified these text units mainly as a syntactic tendency of a language of the late 20th century, i.e. as an exclusively modern phenomenon. The conducted research allows to claim that such a point of view is not justified as the analysis of the English literary texts of the 16th ─ 21st centuries showed that the roots of an adjoining construction go back centuries. However, in different periods of the English language development, the formation and functioning of an adjoining construction was either a more stylistic phenomenon or a syntactic one. Thus, a comparative analysis of the English texts of the 20th ─ 21st centuries and the texts of the 16th ─ 19th centuries showed important differences in the functions fulfilled by an adjoining construction. In the works of fiction of the last two centuries, the adjoining constructions are mostly colloquial in their form and give an expressive colouring to the text. In this case, an adjoining construction can be regarded as a stylistic and syntactic phenomenon, while the adjoining construction s of the previous centuries tended to be the result of purely syntactic transformations of the text by its author.
- ДокументПрецедентні феномени у промовах бізнес-коучів (на матеріалі персональних сторінок соціальної мережі Facebook)(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Крутько, Тетяна; Купчик, ЛарисаСтаттю присвячено дослідженню функціонування прецедентних феноменів в англомовних промовах бізнес-коучів. Матеріал дослідження представлений корпусом із понад 600 англомовних відео фрагментів, опублікованих у соціальній мережі Facebook протягом 2016-2017рр. Відео-промовам бізнес-коучів у соціальній мережі Facebook, притаманне використання різнорівневих ресурсів мови, наділених експресивним прагматичним потенціалом, що сприяє підсиленню апелятивно-спонукальних характеристик промов, зокрема прецедентних феноменів. Прецедентні феномени – лінгвокультурні фактори, які відображають ціннісні орієнтації, культурний досвід та менталітет спільноти. Вербальні прецедентні феномени поділяють на прецедентні тексти, прецедентні висловлення, прецедентні імена. Основною сферою походження прецедентних імен, до яких регулярно здійснюється апеляція у промовах бізнес-коучів, є масова культура. Окрім прецедентних імен, у текстах промов широковживаними є прецедентні висловлювання, серед яких найчисельнішими є фразеологічні одиниці. Прецедентні феномени, зафіксовані в промовах бізнес-коучів, є національно-прецедентними феноменами, які відомі усім представникам англоамериканського лінгво-культурного простору і які відображають специфіку менталітету спільноти у даний період її розвитку. Використання в англомовних промовах бізнес-коучів одиниць національно-культурної семантики дозволяє апелювати до культурного досвіду та менталітету соціуму, звертатися до моделей поведінки, знань, цінностей, актуальних для членів однієї спільноти. Основними функціями, які виконують прецедентні феномени у текстах промов, є атрактивна, експресивна, компресивна, лудична, іміджева, маніпулятивна.
- ДокументБілий колір в ідіостилі Анатолія Перерви(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Писаревська, ОксанаУ пропонованій статті зроблено спробу проаналізувати колористику в поезії харківського поета Анатолія Перерви. Мета роботи полягала в дослідженні ідейно-естетичних смислів та їх реалізації завдяки кольору. Відчуття кольору – це одна з найприкметніших ознак світобачення А. Перерви. У роботі розглядаються ідейно-естетичні смисли білого кольору, показується його роль у формуванні ідіостилю поета. Також, названа барва, окрім прямої вказівки на колір, допомагає відтворювати емоції, почуття, ідеали до яких має прагнути людина, стан ліричного героя. На основі аналізованого матеріалу виявлено й описано роль та функції білого кольору у поезії Анатолія Перерви. У аналізі звертається увага на те що колір для письменника – це, перш за все, елемент філософського бачення світу, складник його ідіостилю.
- ДокументПереклад як осучаснення давньої літератури: рецензія на монографію Шмігера Тараса “Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами”(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Новик, ОльгаПерекладознавство як частина літературознавчої науки не надто розвинене в Україні, а надто, якщо говорити про переклад сучасною українською мовою давньої літератури, що має таку рису як багатомовність. Монографія Тараса Шмігера “Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами” в цьому сенсі має велике значення, оскільки містить огляд розвитку перекладознавства і водночас подає розлогий реєстр текстів давньої літератури, які викликали інтерес перекладачів.
- ДокументВивчення творів Дж. Р. Р. Толкіна на уроках позакласного читання(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Співак, ІринаШкільний курс "Зарубіжна література" – важлива складова вітчизняної літературної освіти. Актуальним у викладанні зарубіжної літератури залишається завдання полікультурної освіти: світова література в школі розглядається як пошук зв’язків між способом мислення, особливостями світосприйняття, менталітету, культурних надбань різних країн. Нова програма із зарубіжної літератури для 5 – 9 класів спрямовує роботу вчителя на розвиток ключових компетентностей та на формування предметної літературної компетентності. Реалізація мети та завдань програми передбачена на всіх уроках зарубіжної літератури, незалежно від типу та обраної вчителем форми проведення. Урок позакласного читання, як і всі інші уроки, має бути особистісно-зорієнтованим – опиратися на самостійне здобуття учнем знань та вміння їх використовувати. Завдання вчителя – спочатку показати учням світ книги, навчити орієнтуватися у ньому, знаходити правильну та потрібну книгу і виробити вміння правильно нею користуватись. Вибір роману ''Володар Перснів'' для уроку позакласного читання у 8 класі (входить до списку творів для самостійного читання) пов'язаний з основними аспектами концепції виховання моральної особистості Дж. Р. Р. Толкіна як всесвітньо відомого письменника та педагогічного діяча, дидактичні погляди якого знайшли відображення в його літературній творчості. Досягнення поставленої мети на уроці позакласного читання за романом ''Хранитель Персня'' (рекомендуємо першу частину трилогії письменника) забеспечуть відповідні методи, прийоми та форми роботи, фонові знання, міжпредметні зв'язки (англійська мова), різні види наочності. Робота на уроці позакласного читання за романом Дж. Р. Р. Толкіна повинна сприяти творчій співпраці, діалогу учнів з художнім твором, удосконаленню навичок аналізу та інтерпретації художнього твору в аспекті його проблематики, поглибленню теоретично-літературних знань (фентезі, фантастика, епос, роман), удосконаленню рівня творчої самостійності учнів.
- ДокументПлантитативні й бестіарні образи-символи у творчості сучасних українських поетів(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Урись, ТетянаХудожня література, зокрема і деяка сучасна поезія, відіграє особливу роль у процесі збереження національної культури. Націотворчий дискурс сучасної поезії базується на наявних у ній концептах, що передають основні національно-духовні смисли, і є системотворчим чинником формування національної ідеї, утвердження її в середовищі етносу чи народу та оприявненні в бутті нації. Одним із таких концептів є образ-символ, що зберігає у своїй конотації історичний досвід народу, культурно-естетичні цінності нації, її психологічно-ментальні риси. Вони у ліриці сучасних українських поетів (І. Андрусяка, П. Вольвача, П. Гірника, В. Герасим’юка, І. Павлюка та ін.), крім всього іншого, відбивають ще й національну специфіку й підкреслюють національно-культурну основу художнього мислення поетів кін. ХХ – поч. ХХІ ст. Зокрема, калина в період цвітіння у поезіях І. Павлюка уособлює рідний край, родину, благополуччя; образ полину, асоціюючись зі степом та колишньою козацькою славою, у ліричного героя П. Вольвача формує в душі образ рідної Батьківщини-України, схожі функції виконує й образ коня (символ відданості й волелюбності); культовими птахами для українців залишились журавлі, які асоціюються з відданістю рідному краю, а їх курликання – з тугою за Батьківщиною, та лелеки, що символізують щасливе родинне життя. Флористичні (калина, волошка, ковила, полин, мальва) та бестіарні (кінь, лелека, журавель та ін.) образи-символи, вплетені у тексти сучасних поетів, що розглядаються у роботі, часто набувають яскраво вираженого національного характеру, відбиваючи національні традиції, звичаї, обряди, вірування, національні риси характеру українського народу та й, зрештою, рівень національної свідомості самих митців.
- ДокументУкраїнська пролетарська література: проблеми сучасного підходу(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Омельчук, ОлесяАвторка статті обґрунтовує існування пролетарської концепції як окремого історичного явища й теоретичного конструкту в українській літературі 1919-1934 рр. Актуалізовано такі проблемні аспекти пролетарського дискурсу, як хронологія, генеалогія, революційна семантика, нормативна поетика, концепти пролетарського авангарду та пролетарського європеїзму. Головні висновки статті такі: 1) сучасне вивчення пролетарського літературного дискурсу повинне зважати на увесь масив текстів пролетарського типу, в тому числі – дореволюційних, а також створених західноукраїнськими адептами пролетарського мистецтва та представниками української політичної еміграції, серед якої були прихильники марксистських ідей; 2) поява текстів пролетарського типу в Україні була як історично закономірною, так і політично зумовленою; 3) пролетарський етап української радянської літератури обіймає 1919-1934 рр.; 4) літературні наративи 1919-1934 рр. прикметні тим, що вони стають відгуком на реалії та настрої революційної/постреволюційної доби, у їхніх структурах спостерігається контамінація та конфлікт двох революцій (пролетарської та національної), а зображення революції як негативної екзистенції чи травми стає у пролетарській критиці тим критерієм, що ставить під сумнів ідентифікацію того чи іншого тексту як пролетарського; 5) упродовж 1919-1934 уявлення про пролетарську та соціалістичну культуру є часто синонімічними, проте поступово негативізм щодо пролетарської культури стає важливим компонентном марксистської критики; 6) соціалістичний реалізм приходить на зміну пролетарському реалізму.
- ДокументІмпресіоністична естетика роману В. Вулф “Хвилі” в контексті теорії інтермедіальності(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Школа, ІринаСтаття привертає увагу до аналізу інтермедіальних аспектів роману В. Вулф “Хвилі”, зокрема наголошує на тісному взаємозв’язку літературного тексту з естетикою імпресіонізму. При цьому дослідника цікавлять не особливості нарації названого твору чи специфіка розгортання подій, а живописне слово, майстерне володіння британською авторкою технікою іншого виду мистецтва, що стало джерелом оновлення літературних прийомів. В. Вулф узяла на озброєння досягнення відомих майстрів пензля і перетворила візуальний образ на полотно літературного тексту. Взаємодія літератури й живопису простежується й на рівні мікро- і макросмислів. Під макро- розуміється спільність світоглядних установок, близькість філософських концепцій, підходів до розуміння буття й інтерпретації явищ навколишньої дійсності, а саме осягнення законів об’єктивного світу крізь призму світу суб’єктивних вражень. Мікросмислові зв’язки полягають у відтворенні малярської техніки імпресіоністів при створенні візуальних образів, застосуванні алюзії на цей мистецький напрям, запозиченні живописних прийомів, щоправда адаптованих до особливостей літературного мистецтва, та рамкових ефектів. На рівні форми взаємодія простежується також на рівні жанрової номінації (пейзаж, портрет, зроблені в імпресіоністичному стилі). Якщо вийти за межі суто імпресіонізму, інтермедіальна взаємодія живопису й літератури є у творі на рівні іменування. Авторка широко застосовує лексику зі сфери живопису (полотно, мазки, штрихи, назви кольорів тощо) і таким чином вводить читача у світ іншого мистецтва. Симбіоз живопису й літератури в романі В. Вулф, з одного боку, розкриває специфіку художнього мислення письменника, в основі якого лежить розуміння мистецтва як джерела творчості, а з другого – вказує на характер і зміст художнього діалогу як результату “зустрічі культур”. Використання живописної техніки допомагає авторці відобразити плинність життя, передати об’єм, форму, тактильні властивості предметів та об’єктів, так що в уяві читача виникає тривимірне зображення.
- Документ“У Салтикові є щось Свіфтовське…”: своєрідність сатири англійського і російського письменників(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Зарва, ВікторіяУ статті пропонується порівняльне вивчення життєвих шляхів англійського і російського майстрів сатири різних культур і епох, аналіз спільності та відмінності їх художніх систем, єдності деяких літературних типів і художніх прийомів на прикладі двох прозових творів “Мандри Гуллівера” Джонатана Свіфта та “Історії одного міста” Михайла Салтикова-Щедріна. Простежується ступінь вивчення зазначеної проблеми, систематизуються існуючі погляди літературознавців. Наголошується, що долі англійського і російського письменників схожі: пройшли школу адміністративної праці, знали зсередини бюрократизм системи, мали можливість впливати на порядки в державі, постійно стикаючись з владними структурами, у кінці життя довго страждали на тяжку хворобу, фізичні муки митців загострювала і пригнічувала думка про самотність. На початку творчого шляху письменників супроводжував справедливий успіх, однак потім вони зазнали переслідувань через свої погляди. Обидва митці писали під псевдонімами. Працюючи для загального блага і народу, відчували наполегливе неприйняття з боку певної частини суспільства. Виступаючи проти безладів у державі, ідіотизму представників вищої влади, пороків суспільства, доводячи абсурдність світу, письменники в творчості зверталися до різних засобів сатиричної поетики – гіперболи, іронії, гротеску, сарказму, пародії та ін. Дж. Свіфта з М. Салтиковим-Щедріним як представників просвітницького реалізму, соціальної сатири об’єднують пошуки нових засобів вираження авторської позиції, використання гуманістичного сарказму, фантастичного гротеску, гіперболи, які виконують домінантну роль у поетиці творів. Форма передавання подій оповідачем спільна в обох митців. В “Історії одного міста” та “Мандрах Гуллівера” письменники виявили новаторські риси художньої манери, де гротеск є домінантою стилю. Вони створили класичні взірці сатири, застосувавши різні форми гротескної сатири. Проте в англійського митця вони зазнають істотних змін через зникнення позитивного начала. Дж. Свіфт і М. Салтиков-Щедрін – видатні сатирики у світовій літературі, які вплинули на розвиток інших митців, таких як Шеридан, Філдинг, Б. Шоу та В. Маяковський, М. Зощенко, М. Булгаков та ін.
- ДокументПоняття “Інтерпретація” в терміносистемі літературознавчої теорії: історіографічний дискурс(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Давиденко, ІванУ статті узагальнено та систематизовано основні положення теорії інтерпретації, що дало змогу простежити у діахронії як змінювалися погляди на феномен тлумачення художнього твору. Один із основних термінів літературознавчої науки розглядається в контексті парадигми мислительних операцій, які здійснює мозок у процесі сприйняття тексту: “рецепція–осмислення–інтерпретація–розуміння”. У роботі обґрунтовано гіпотезу про нерівнозначність ментальних стадій творчого читання. Рецепція визначається як етап первинного емоційно-інтенційного знайомства з твором, який супроводжується маркуванням основних проблем і смислів без глибокого проникнення у тканину тексту. Осмислення передбачає генерування думок у процесі інтелектуального пізнання художнього світу твору. Натомість інтерпретація розглядається як процес пошуку та упорядкування широкого кола думок, ідей, вражень, спрямованих на реконструкцію первинного (авторського) задуму з можливістю вийти за його межі. Літературознавче тлумачення відрізняється від аматорського більш глибоким знанням літературного процесу, теоретико-емпіричних здобутків науки про мистецтво слова і вмінням застосовувати ці положення на практиці з кінцевою метою побудови гносеологічного кластера, який би максимально відповідав авторському баченню твору, а читачам слугував би в якості універсального ключа його декодування. В залежності від ступеня вірогідності, дослідницької коректності кожного варіанту / версії тлумачення було виокремлено власне інтерпретацію та міфологізацію. Завершальним етапом глибокого засвоєння результатів інтерпретаційної діяльності визначено розуміння. Розроблена проблематика сфокусована на змістовому діапазоні поняття “інтерпретація”, його філософському та літературознавчому аспектах в історіографічній перспективі. Головний результат проведеної роботи суголосний науковій новизні дослідження і полягає у висвітленні шляху становлення та розвитку теорії тлумачення в сучасному інтер’єрі, який репрезентований як модель історії ідей відомих учених-герменевтів.
- Документ“То звідки ж ця музика, Господи?”: філософія і поетика музичних образів у ліриці В. Герасим’юка, І. Малковича, І. Римарука(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Анісімова, НінаУ статті аналізуються філософсько-художні аспекти музичних образів у творчості представників поетичного покоління 1980-х років Василя Герасим’юка, Івана Малковича, Ігоря Римарука. Теоретико-методологічною основою дослідження обрано концепції праць Т. С. Еліота та О. Махова, які розглядали принципи взаємодії словесного та музичного мистецтва. У кожного з вісімдесяти поетів музичні образи та алюзії набули оригінального художнього вираження, тісно пов’язаного з різними сферами культури – театром, міфом, поезією. У художньому вираженні світу музики поетів поєднують такі риси стилю: філософічність, метафоричність, складний підтекст, асоціації. Формальна формула «поезія – це музика душі» у їхніх творах послідовно утверджується в естетичній площині. Музичні образи І.Малковича вирізняються зв'язком із поетикою абсурдного театру, естетикою фольклору, театральним мисленням. У ліриці В. Герасим’юка музичні образи тісно пов’язані з міфопоетикою та метафоричним мисленням. У творах І. Римарука у вираженні музичних образів спостерігається асоціативність, герметичність та апокрифічність. Поети репрезентують стильовий напрям української поезії другої половини ХХ століття – естетизм. Основні вірші авторів розібрано з музичними образами.
- ДокументПроблема свободи в антиутопічному дискурсі романів “Сонячна машина” В. Винниченка і “Прекрасний новий світ” О. Гакслі(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Девдюк, ІваннаУ статті досліджуються особливості актуалізації концепту ‘свобода’ в антиутопічному дискурсі романів “Сонячна машина” Володимира Винниченка і “Прекрасний новий світ” Олдоса Гакслі. Аналіз здійснено у площині конфлікту між індивідом і соціумом, позначеного дихотомічною опозицією внутрішня свобода / зовнішня свобода, свобода / необхідність. Вказані дихотомії актуалізується у вертикалі, позначеній ієрархічною опозицією верх / низ. У русі оповіді від верху до низу індивідуальна свідомість постає у всій своїй приреченості і безнадійності, що підсилено периферійністю (у В. Винниченка) чи відсутністю (в О. Гакслі) індивідуального простору. Саме в рефлексіях та переживаннях персонажів, які вирізняються з натовпу, артикульовано авторські світоглядні концепції. Коло незгодних героїв в обох романах обмежене, на противагу слухняним автоматам, які становлять більшість населення тоталітарних країн. Попри різні причини незадоволення існуючим станом речей, нонконформістів об’єднує усвідомлення несправжності власного буття, яке не може асоціюватися зі свободою і щастям. Переживання особистої трагедії є важливим чинником екзистенційного пробудження героїв, а відтак розкриття ними істини. Інтерпретація свободи, вкладена в уста бунтівних персонажів, перегукується з екзистенціалістським її розумінням як атрибуту кожної людини, необхідної умови існування. Досягнення науки й техніки, матеріальні блага розглядаються в обох романах як форма поневолення індивіда, яка віддаляє людину від самої себе, її внутрішнього «я». У ході дослідження виявлено, що, на відміну від англійського автора, який ставить під сумнів саму мрію про царство вільних людей в умовах технократичного суспільства, український письменник пропонує конкретні, хоча й відверто утопічні, шляхи її досягнення. В обох випадках важливою є сама постановка проблема, яка стимулює до екзистенційного пошуку, а відтак самопізнання та самоусвідомлення.
- ДокументЖанрові модифікації дитячого детективу: теоретичний аспект(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Шулькова, КатеринаСтаття присвячена проблемі жанрових модифікацій у дитячих детективах. У ході аналізу текстів встановлено, що всі вони більшою або меншою мірою піддаються певній видозміні. Рухливість форм визначили загальні тенденції розвитку жанрів: пошук нових унікальних художніх засобів, прагнення перевершити “акул пера”, максимальне розкриття особливостей індивідуально-авторського стилю, тяжіння до інтертекстуальності та інтермедіальності. Жорсткі жанрові закони втратили свою авторитетність й непорушність для письменників кінця ХІХ – початку ХХ століття,, що й призвело до розмивання меж. Виявлено, що сучасна масова література представлена розгалуженою системою жанрів, які знаходяться у постійній взаємодії і представляють синтезовані утворення. Нові структури виникають на основі: модифікації традиційних форм, трансформації окремих елементів, гібридизації з іншими жанрами або мистецькими напрямами. Перебудова моделі читання, зорієнтованість на максимальне задоволення запитів сучасних реципієнтів, зумовили створення письменниками нових або генералізації вже існуючих тем, сюжетів, образів головних персонажів і оповідних структур. Доведено, що дитячий детектив від самого початку існування зазнає модифікації. Оскільки, він не є класичним жанром у колі дитячого читання, наприклад як казка або байка. Традиції дитячої літератури підпорядковують риси детективного жанру та певним чином адаптують і структурують їх. Письменники враховують специфіку аудиторії: обирають доступну наративну модель, позбавляють дискурсу жорстокості, полегшують детективну інтригу, головний герой максимально наближений до читачів або добре їм знайомий. У структурі цих текстів змішуються складові двох або декількох жанрів, певним чином перетворюються і створюють новий художній закрут. Визначенні наступні шляхи реалізації змін у дитячих детективах: внутрішньородовий синтез; міжродові схрещення; міжмистецькі поєднання; трансформація елементів зовнішньої і внутрішньої форм твору; зміни під тиском комерційних законів книжкового ринку.
- ДокументНаціонально-культурна ідентичність Джозефа Конрада очима перших критиків(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Ткачук, ОленаСтаття присвячена дослідженню питання національної ідентичності прози Джозефа Конрада в перших англомовних критичних рецензіях. Усвідомлення “польськості” художнього світу письменника, який перебував під впливом англійської ментальності, в суспільстві Великої Британії відбулося не одразу, поступово пройшовши еволюцію, починаючись з усвідомлення «чужоземності» (англ. – alien) художнього стилю, вивчення національно-культурної ідентичності Конрада поступово трансформувалось в площину “континентальності” та “слов’янськості” (англ. – Slav, Slavonism) і тільки після цього – “польськості”. Дискусія щодо приналежності до польської культури англійського класика Джозефа Конрада продовжуються й досі, хоча вже у ранніх критичних рецензіях, присвячених творам письменника, розпочалися пошуки національно-культурної ідентичності як підґрунтя його своєрідного поетичного світу у реалізації всіх її складових категорій, – географії, історії, релігії та духовної структури. Актуальність теми визначається науковим інтересом до проблеми мультикультуралізму, що посилився за останнє десятиліття у літературознавчій сфері та водночас недостатністю літературознавчого осмислення національно-культурної ідентичності, крізь призму якої розкривається естетичний, філософський і поетологічний смисл художньої спадщини Джозефа Конрада, крім цього – потребою висвітлення методологічної значущості мультикультурних типологічно-критичних рецепцій у зарубіжному конрадознавстві. Мета статті полягає у розкритті змісту, означенні польської компоненти мультикультурної ідентичності художнього світу англійського класика XX століття, що набуло чинності і вагомості в перших англомовних критичних рецензіях. Теоретико-методологічну основу дослідження складають критичні англомовні рецензії, антропології культури, філософії культури як засад мультикультурності. Вивчення формування поняття національно-ультурної ідентичності ґрунтувалось на досягненнях теоретиків мультикультуралізму. У процесі написання статті були задіяні такі методи дослідження, як мультикультурно-типологічний та культурно-історичний.
- ДокументНаціональна ідея в контексті масового й елітарного (шевченкознавча есеїстика Євгена Маланюка в науковій концепції Григорія Клочека)(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Яровенко, ТетянаУ статті розглядається методологія літературно-критичних та культурологічних практик Є. Маланюка “монографічного портретування” постаті Тараса Шевченка, що є актуальним за нових суспільно-політичних обставин. Помітну роль у становленні вітчизняного маланюкознавства відіграла Кіровоградщина. Л. Куценком і Г. Клочеком активізуються маланюкознавчі дослідження, у тому числі й літературно-критична шевченкіана митця. Отож, метою статті є огляд наукової концепції Г. Клочека, що актуалізується, своєю чергою, поєднанням академізму з активним публіцистичним реагуванням на “злобу дня”. Концепція Г. Клочека розгортається в потрактуванні енергетичної напруги Шевченкових творів, суть котрої є: “семантична невичерпальність, органічність і природність стилю, надзвичайна інформативна щільність” (Тут і далі марковано нами – Т. Я.). Звідси постають провідні аспекти шевченкознавчих розвідок Г. Клочека: розвінчання соцреалістичних стереотипів сприймання особистості й доробку Кобзаря, національно-державницький підхід до осмислення його феномена, глибинне дослідження художньої майстерності мистецького спадку Тараса Шевченка. Науковець визначає концепти, на яких базується шевченкологія Є. Маланюка: універсальний чинник художності (“життєдайнотворча правда нації”) і Шевченкова національна ідея. Г. Клочек аналізує активно варійовані Є. Маланюком складники зазначених концептів і пропонує на розгляд сучасників “каркас” Маланюкової шевченкіани, зробленої, на переконання дослідника, “на виріст для всього нашого шевченкознавства”: “монолітність”, “вулканічна” енергія Шевченкового слова, “месіанство”, “живий Шевченко” На переконання Г. Клочека, реальною перспективою сучасного українського шевченкознавства має стати завершення будови, “каркас” котрої створив Є. Маланюк, що повинно “відбутися шляхом поглибленої інтерпретації окремих творів Шевченка”.
- ДокументВтрачене / невтрачене покоління : Ернест Хемінгуей – шістдесятництво – майдан – гібридна війна(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Рева, ЛарисаЕрнест Хемінгуей ніколи не був в Україні. Та й не існувало за його життя держави Україна, натомість був Радянський Союз, де письменник також ніколи не був, хоча й підтримував політику останнього у Другій Світовій війні. Тобто, виступав проти гітлеризму. Та його твори давно перетнули всі територіальні межі. Навіть більше того. На сьогодні ім’я письменника настільки ж актуальне, наскільки була популярність митця за його життя. Спробуємо розібратися, яка ж роль відводиться Хемінгуеєві в українському естеблишменті? Сьогодні, коли Україна втягнена у стадію війни, яка отримала назву Гібридної, місце письменника, його слово особливо значимі. У статті автор зосередила свою увагу на ментальності українців, яка особливо яскраво увиразнилася під час Революції Гідності та Гібридної війни на Сході України. Простежуючи твори Е. Хемінгуея, а також інших знакових авторів зарубіжної класики часів 2-ої Світової війни, української публіцистики останніх років, періодики, автор, співмірюючи їх, зосереджує увагу на сплескові патріотичності, на піднесенні ролі звичайного українця, особливо в умовах неоголошеної війни. Особливим мірилом патріотизму й незламності є творчість і кредо письменників-шістдесятників, які є феноменом незламності, непідкупності, невмирущості духу. Багато хто з них писав у шухляду, проте їхня творчість як документ доби, свідчить наочним прикладом мужньої позиції авторів. Робиться спроба дослідження еволюції особи, пробудженню гідності якої шістдесятники особливо сприяли, засвідчивши своє кредо – лишатися Людиною за будь-яких обставин. За спогадами В. Коротича “письменників зобов’язували створювати позитивного героя, художники зображували чудо-богатирів, кінофільми відтворювали їх на екрані. Шеренгами йшли від нас у вигадане майбутнє Павки Корчагіни, продукти і жертви жорстокого соціального експерименту. Але творилися й інші, справжні книги. Вони й вижили – всупереч системі, створені не завдяки, а з точністю до навпаки соціалізму – ранній Тичина, Мандельштам, Воронько. Ласкава, на поверхню, державна машина сортувала і тим часом безжально перемелювала навіть найбільш догідливих, – тих вигадників, хто зумів без дозволу щось зрозуміти, відсилала на нари ще вчорашніх своїх героїв, які вжахнулися й прозріли, реальних свідків будівництва заводів і каналів руками рабів із концтаборів. Автор називає їх твори як документи історичної правди”.