2018
Постійне посилання на фонд
Переглянути
Перегляд 2018 за Дата публікації
Зараз показуємо 1 - 20 з 70
Результатів на сторінці
Налаштування сортування
- ДокументПоняття терміносистеми у сучасній лінгвістичній науці(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Крижко, ОленаУ статті розглядається проблема взаємодії термінів та лексики загальнолітературної мови, аналізуються особливості термінів як основних одиниць терміносистеми, досліджуються шляхи її поповнення. Зокрема, звертається увага на словниковий склад мови як відкритої динамічної системи, що збагачується за рахунок виникнення термінів. Терміни, на відміну від загальновживаних слів, усередині свого термінологічного поля, як правило, однозначні й зв’язані з визначеною науковою концепцією: у терміні відбиваються результати наукових досліджень та їхнє теоретичне осмислення. Терміни є свідченням взаємопроникнення термінологічної і нетермінологічної лексики, віддзеркалюючи процеси термінологізації і детермінологізації. Процес термінологізації проходить двома шляхами. Перший шлях полягає у тому, що загальновживаному слову надають строге, точне визначення – дефініцію. Другий спосіб (запозичення слів із літературної мови) передбачає при створенні терміна використання подібності одного предмета чи явища до іншого. У цьому випадку в основі термінологізації лежить метафора, зокрема відбувається перенос найменування, і термін виступає як метафора по відношенню до слова літературної мови. Інше явище, що спостерігається у мові, – це переосмислення термінів. Відбувається так званий процес детермінологізації, коли термін втрачає строгу концептуальність, системність, однозначність, відбувається спрощення поняття, що містилося в ньому, термін пристосовується до розуміння у повсякденній мові. Цікавою у статті є думка про розмежування термінологічного поля та термінологічної системи. Термінологічне поле – це штучно окреслена і спеціально збережена від сторонніх проникнень галузь існування терміна. У термінологічному полі на відміну від термінологічної системи термін не має строго визначеного місця, а тільки входить до його складу. Важливим моментом при побудові терміносистеми є уточнення видів відношень між поняттями і їхньою систематизацією, що пов’язано з проблемами функційної системології. Це дало підстави замінити поняття “вид” на поняття “мерон”, “функсон” і “таксон”.
- Документ“Красиве і корисне”: від шумерів – дотепер(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Ткаченко, АнатолійПершу писемну фіксацію антиномії красивого і корисного знаходимо в шумерській цивілізації, понад 45 століть тому. Автор статті вважає цю згадку й першим письмово зафіксованим порушенням одного з основних законів логіки, а також найдавнішою та досі найживучішою оманою людства. Понад 20 століть по тому Сократ образно увиразнює подібну антиномію та намагається гармонізувати її на основі третього поняття – моральності. Це узгоджується також з античною ідеєю калокагатії. Але красу речей, природи і душі античність не пов’язує з духовним абсолютом, самокатуванням і покорою. Таке переакцентування з’являється у християнському світогляді. Що ж до тлумачення прекрасного як безкорисливого, незацікавленого, позаегоїстичного споглядання, то зринає воно і в буддистському світосприйнятті (Шанкара, ІХ ст.), і в доктрині І. Канта (ХVІІІ ст.), а далі, на теренах України, – і у філософії та художній творчості Г. Сковороди, П. Тичини, Юрія Клена, інших неокласиків, зокрема М. Рильського, словосполуку з вірша якого “Троянди й виноград” винесено в назву статті. Розмірковуючи про особливості світоглядної концепції Г. Сковороди, автор полемічно заперечує також заміну в перекладі Валерія Шевчука “душі” на “нутро”, а Глаголу (тобто Божого Слова) на “знання”; відкидає і задавнений анонімний покруч “сродна праця”: обидва переклади звужують “сократівське чоло” Сковороди, змінюють суть його вчення. Показано також, як соціальна прагматика позначилась на художності “Троянд і винограду”: завершальна афористична сентенція вірша аж ніяк не випливає з художньої логіки трьох його фабул. Далася взнаки потреба проілюструвати визначену наперед соціологічну ідею, хоч, певна річ, можна знайти цьому й історичні оправдання. На прикладі “феномена волошки” та його художнього осягнення в поезії П. Тичини, А. Малишка, А. Вознесенського, І. Драча здійснено спробу розкрити актуальність проблематики порушення гармонії між красивим і корисним на користь прагматики. Так постає актуальна здавна тема: “красиве / корисне – і художність”.
- ДокументЛексико-семантичне наповнення предикативних частин пояснювально-ототожнювальних конструкцій(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Глазова, СвітланаВихід сучасної синтаксичної науки до розуміння потреби взаємопов’язаного дослідження рівнів утворення і функціонування синтаксичних одиниць має неабияке значення для з’ясування сутності й особливостей пояснення як мовного явища і, зокрема, для визначення диференційних ознак пояснювально-ототожнювальних речень. На основі виділення специфічних семантичних ознак аналізованих конструкцій можна коректно відмежувати їх від тих, у яких реалізуються інші семантико-синтаксичні відношення. У роботі прийнятий погляд, відповідно до якого семантичні ознаки, які безпосередньо стосуються змістової організації складного речення, створюються лексичним складом предикативних частин, який може впливати на значення речення, а вже через нього – на окремі риси формальної організації. Відповідно пояснювально-ототожнювальні конструкції становлять окремий семантичний різновид пояснювальних речень із специфічним відношенням між частинами. Важливим засобом формування й вираження пояснювально-ототожнювального відношення є граматичні характеристики та лексико-семантичне наповнення предикативних частин. Часово-видо-способові характеристики предикативних частин досліджуваного різновиду пояснювальних конструкцій тяжіють до узгодженості, проте це не становить їх закономірності. Для типово пояснювальних конструкцій притаманне також співвідношення подібної за значенням лексики, яка й формує в сукупності тотожний зміст компонентів. Граматичні ознаки й лексико-семантичне оформлення пояснювально-ототожнювальних конструкцій можуть впливати на модифікацію змістового відношення між частинами, забезпечуючи його ускладнення додатковими відтінками змісту. У статті доведено, що характер лексико-семантичного наповнення значною мірою позначається на тому, до якого семантичного різновиду може бути віднесена та чи інша пояснювальна конструкція. А засвідчені труднощі передусім стверджують важливість урахування цих особливостей предикативних частин для подальшої кваліфікації конструкції в цілому як зразка того чи іншого різновиду пояснювальних речень.
- ДокументСемантико-стилистические особенности функционирования сложных многочленних конструкций в идиостиле И. Тургенева(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Алексеева, ЛарисаСтаттю присвячено дослідженню семантико-стилістичних особливостей функціонування складних багаточленних речень у мовотворчості І. Тургенєва. У науковій роботі з’ясовано специфіку типології і структури складних багаточленних конструкцій, визначено основні засоби вираження синтаксичного зв’язку і смислових відношень між частинами складних речень, досліджено експресивно-зображальні можливості складних структур, а також продуктивність наявних видів складних багаточленних речень в оповіданнях І. Тургенєва. Багаточленні складні синтаксичні структури, що мають ієрархічну будову і змістовну семантичну структуру, призначені для місткої передачі складного комунікативного завдання. Їх конструювання визначається бажанням письменника представити якомога більше інформації у відносно закінченому єдиному синтаксичному комплексі. Інтерес до творчості класика російської літератури можна пояснити не лише тим, що він майстер “словесного живопису”, але й тим, що багатство тургенєвської мови включає яскраві образні багаточленні синтаксичні структури. Детальний аналіз складних самобутніх синтаксичних конструкцій письменника допомагає розуміти не лише загальний зміст художніх текстів, але і розширювати навички володіння російською літературною мовою. Роль складних багаточленних речень у творах І. Тургенєва визначається трьома основними функціями: інформативною, прагматичною, характеризуючою (оцінною). Поетичність мови прозових творів І. Тургенєва полягає в узгодженому різноманітті граматичних, стилістичних форм та їх значень. Внутрішній експресивний потенціал складних багаточленних речень забезпечує текстоутворюючу функцію, яка є близькою до надфразової єдності тексту. Аналіз складних багаточленних речень у художніх творах І. Тургенєва буде перспективним у подальших наукових розвідках, які досліджують порівняльний аналіз складних багаточленних структур на матеріалі творів інших авторів XIX ст., що дозволить розширити мовну картину світу ідиостиля І. Тургенєва.
- ДокументThe evolution of an adjoining construction in the 16th ─ 21st centuries(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Bohdan, ValeriiIn linguistic literature, despite the importance of resolving of one of the topical issues of modern linguistics ─ the detection of means of joining separate sentences and supra-sentence entities to form larger text units, little attention has been paid so far to the problems of text organization and studying language units participating in its formation. With rare exceptions, the majority of research is carried out synchronically. Nevertheless, a careful diachronic study of language phenomena helps to reveal the nature of many innovative processes in modern languages. Thus, a diachronic approach to studying the structure of an utterance allows to interpret the phenomenon of text units in general and an adjoining construction in particular in an absolutely new way. Many researchers qualified these text units mainly as a syntactic tendency of a language of the late 20th century, i.e. as an exclusively modern phenomenon. The conducted research allows to claim that such a point of view is not justified as the analysis of the English literary texts of the 16th ─ 21st centuries showed that the roots of an adjoining construction go back centuries. However, in different periods of the English language development, the formation and functioning of an adjoining construction was either a more stylistic phenomenon or a syntactic one. Thus, a comparative analysis of the English texts of the 20th ─ 21st centuries and the texts of the 16th ─ 19th centuries showed important differences in the functions fulfilled by an adjoining construction. In the works of fiction of the last two centuries, the adjoining constructions are mostly colloquial in their form and give an expressive colouring to the text. In this case, an adjoining construction can be regarded as a stylistic and syntactic phenomenon, while the adjoining construction s of the previous centuries tended to be the result of purely syntactic transformations of the text by its author.
- ДокументПрецедентні феномени у промовах бізнес-коучів (на матеріалі персональних сторінок соціальної мережі Facebook)(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Крутько, Тетяна; Купчик, ЛарисаСтаттю присвячено дослідженню функціонування прецедентних феноменів в англомовних промовах бізнес-коучів. Матеріал дослідження представлений корпусом із понад 600 англомовних відео фрагментів, опублікованих у соціальній мережі Facebook протягом 2016-2017рр. Відео-промовам бізнес-коучів у соціальній мережі Facebook, притаманне використання різнорівневих ресурсів мови, наділених експресивним прагматичним потенціалом, що сприяє підсиленню апелятивно-спонукальних характеристик промов, зокрема прецедентних феноменів. Прецедентні феномени – лінгвокультурні фактори, які відображають ціннісні орієнтації, культурний досвід та менталітет спільноти. Вербальні прецедентні феномени поділяють на прецедентні тексти, прецедентні висловлення, прецедентні імена. Основною сферою походження прецедентних імен, до яких регулярно здійснюється апеляція у промовах бізнес-коучів, є масова культура. Окрім прецедентних імен, у текстах промов широковживаними є прецедентні висловлювання, серед яких найчисельнішими є фразеологічні одиниці. Прецедентні феномени, зафіксовані в промовах бізнес-коучів, є національно-прецедентними феноменами, які відомі усім представникам англоамериканського лінгво-культурного простору і які відображають специфіку менталітету спільноти у даний період її розвитку. Використання в англомовних промовах бізнес-коучів одиниць національно-культурної семантики дозволяє апелювати до культурного досвіду та менталітету соціуму, звертатися до моделей поведінки, знань, цінностей, актуальних для членів однієї спільноти. Основними функціями, які виконують прецедентні феномени у текстах промов, є атрактивна, експресивна, компресивна, лудична, іміджева, маніпулятивна.
- ДокументЕстетичний режим сучасності: поняття краси в новітньому німецькому філософсько-літературному дискурсі(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Маценка, СвітланаУ статті порушено проблему ролі естетичної категорії краси в новітньому німецькому філософсько-літературному дискурсі. Покликаючись на вагомість феномену краси в класичний період розвитку німецької літератури та його ідеалістичне і піднесене тлумачення Ф. Шиллером (краса – це свобода), Й. В. Ґете (латентна символічність красивого й зустріч скінченого та необмеженого всередині чуттєвого світу), Ф. Гельдерліна (гуманістичність краси), представлено сучасні розмисли про красу філософів і письменників, які виявляють амбівалентність феномену краси як надзвичайно поширеного в сучасній культурі, який проте втратив свою трансцендентність. Проаналізовано працю “Порятунок красивого” німецького філософа корейського походження Бьюн-Чул Хана, який обґрунтовує в ній сучасну “естетику гладкого” як виявлення сутті “позитивного суспільства”, котре прагне якомога більше усунути негативність, пов’язану з переживанням красивого (захоплення, ураження, зворушення). Тому досвід красивого, стверджує філософ, сьогодні не можливий, наштовхуючись на уподобання і лайки. Сучасні письменники критично реагують на поширені у суспільстві маніпулятивні суспільні технології, які впроваджуються в життя під гаслом краси. Помітно, однак, що за нинішніх умов сформулювати “додаткову моральну вартість” краси, яка хоч якось наближалася б до класичного ідеалу, надзвичайно складно. Про це йдеться у текст під назвою “Краса і краю їй немає” (“Schönheit und kein Ende”) Райнгарда Їрґля. На поетичне як на прихисток краси сподівається швейцарська літературознавиця та письменниця Ільма Ракуза. Відзначено, що про красу розмірковують саме ті письменники, які у своїй творчості керуються особливою естетичною програмою бачення. Ірма Ракуза належить до тих, хто сприймає світ очима, відтворюючи несподівані прояви звичайного і щоденного за допомогою модерністських технік і надзвичайно гнучкої та музичної мови, яка, незважаючи на стислий обрис і швидкі асоціації, ніколи не віддаляється від буденної мови, спресовуючи її таким чином до неймовірної щільності. В. Ґенацино діагностує “розвалювальність краси” у світі (есе “Von der Bruchbudenhaftigkeit des Schönen”). За таких умов чиста суб’єктивність сама стає складовою краси. Суб’єктивність як інстанція краси має бути постійно дуже уважною, щоб всередині некрасивої реальності віднайти красу. Тільки мистецтво для В. Ґенацино все ще залишається таким місцем, де людське Я може примиритися з реальністю. Тож письменники приходять до утвердження “літературної краси” у світі, де “про красу забули” (В. Ґенацино).
- ДокументКольоровий код поезії Наталки Нікуліної(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Кулакевич, ЛюдмилаПроаналізовано особливості використання кольору в поезії Наталки Нікуліної. Визначено, що колір входить у систему образів, які утворюють поетичну модель світу. Кольоровим центром лірики є тріада білий/червоний/чорний. Виявлено, що у віршах дніпровської поетеси білий колір є для її ліричної героїні насамперед символом чистоти/безгрішності і щирості, довершеності світу. Червоний колір найчастіше реїфікований наскрізними концептуально навантаженими образами калини і вогню. Останні як еквіваленти червоного кольору екстраполюються на внутрішній світ ліричної героїні, виявляючи її соціальну і духовну активність, генетичне неприйняття життєвої знерухомленості. Домінування червоного кольору й образів, які у свідомості українців традиційно із ним пов᾿язуються (калина, вогонь, мак), є матеріалізованим відображенням темпераменту ліричної героїні. Темпераментність героїні, її жага повноти життя, усвідомлення нею боротьби як іманентного людського стану виявляються через систему метафор із семантикою вогню, а горіння інтерпретується як питомо людська риса. Лірична героїня внутрішньо відчуває вітальність червоного кольору, тому споглядання / малювання червоної калини постає для таким собі терапевтичним прийомом, який дозволяє відволіктися від смутку. З᾿ясовано, що чорний колір в поезії Н. Нікуліної найчастіше є візуальним маркером емоційної пригніченості/занепаду ліричної героїні. Депресивні настрої в поезії Наталки Нікуліної зумовлені її науковою і творчою недооціненістю, та найголовніше – незатребуваністю як за радянських часів, так і в часи незалежності України. Акцентовано, що в поезії Н. Нікуліної традиційні для української культури кольори в поєднанні з різними образами, що підсилюють код кольору, транслюють широкий спектр смислів. Естетика кольору у творчості дніпровської поетеси зумовлена не тільки національними стереотипами, але й архетипним його відчуттям. Відповідно кольорова тріада транслює емоційно-психологічні і світоглядні особливості ліричної героїні і, певною мірою, самої поетеси.
- ДокументІ. Франко про антиюдейську полеміку в Тлумачній Палеї(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Борщ, СвітланаСеред давніх творів космогонічного характеру особливе місце займає Тлумачна Палея. Виразний полемічний характер відрізняє цю пам’ятку від подібних творів. Дослідники ХІХ–ХХ ст. та деякі сучасні, як-от Владімір Мільков, схильні вважати її автором/компілятором мешканця Київської Русі. І. Франко, наприклад, припускає, що це міг бути грек священицького сану. В нашому дослідженні ми аналізуємо антиюдейську полеміку в тексті Тлумачної Палеї та думку про неї І. Франка. Український науковець високо оцінює пам’ятку, оскільки вона містить апокрифи, котрі вчений збирав для свого знаменитого видання “Апокрифів і легенд з українських рукописів”. Однак дослідник дуже обережний у називанні місця й особливо часу постання цієї пам’ятки. Перспективним вважається аналіз основних концептів у тексті Тлумачної Палеї, що може дати певне розуміння, коли й де вона могла постати. Оскільки основна полеміка звернена проти іудаїзму (Палея, або “Бытіє толковоє на Іудея”, містить також антимусульманські та антиязичницькі висловлювання), ми досліджуємо саме цей аспект. І. Франко помічає, що, на противагу антикатолицьким різким і довготривалим випадам, антиюдейська полеміка не мала значного поширення в Київській Русі. Можна сказати, що Тлумачна Палея містить основну суму цієї полеміки, якщо брати до уваги києворуський період. Проаналізовані тези, в яких містяться повчання, тлумачення, напучування та більш різкі випади проти іудаїзму та його представників, підтверджують думку І. Франка про те, що ці тези не могли виражати радикальні настрої тодішніх християн. Можливо, полеміка не виходила за межі літературних творів. Відсутність фактів про юдейський рух у ХІІІ ст. виявилась найслабшою ланкою в концепції Васілія Істріна (головного рецензента І. Франкової збірки апокрифів) щодо часу постання Тлумачної Палеї. Висновок нашого дослідження такий: без залучення нових історичних відомостей про релігійні процеси в києворуський період ми не можемо визначати точний час постання цієї пам’ятки, оскільки її полеміка має літературний характер.
- ДокументАнгло-американські запозичення з формантом -ing у різносистемних мовах як прояв мовної експансії(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Білоусова, Вікторія; Келембет, РаїсаСтаття присвячена проблемам запозичення і асиміляції формально і семантично складних запозичень в різносистемних мовах на прикладі англомовних запозичень з формантом -ing в польській, французькій, українській та російській мовах. Виконано аналіз на фонетичному, морфо-семантичному, лексико-семантичному і словотвірному рівнях.
- ДокументБілий колір в ідіостилі Анатолія Перерви(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Писаревська, ОксанаУ пропонованій статті зроблено спробу проаналізувати колористику в поезії харківського поета Анатолія Перерви. Мета роботи полягала в дослідженні ідейно-естетичних смислів та їх реалізації завдяки кольору. Відчуття кольору – це одна з найприкметніших ознак світобачення А. Перерви. У роботі розглядаються ідейно-естетичні смисли білого кольору, показується його роль у формуванні ідіостилю поета. Також, названа барва, окрім прямої вказівки на колір, допомагає відтворювати емоції, почуття, ідеали до яких має прагнути людина, стан ліричного героя. На основі аналізованого матеріалу виявлено й описано роль та функції білого кольору у поезії Анатолія Перерви. У аналізі звертається увага на те що колір для письменника – це, перш за все, елемент філософського бачення світу, складник його ідіостилю.
- ДокументНовели Богдана Мельничука: грані трагічного(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Дашко, НаталіяНа матеріалі творів циклу “Меридіан крізь серце і село” і документальної новели “Дзвони 1920-го”, що ввійшли до збірки “Суд без суду”, у статті розглядається специфіка вираження трагічного в новелістиці Богдана Мельничука. Серед основних ознак трагічного - наявність трагічного конфлікту, що має непередбачуваний фінал (найчастіше несподівана, іноді безглузда смерть); наявність трагічних образів героїв, внутрішній світ яких під впливом зовнішніх обставин зазнає деформації й розщеплення; розгортання мотивів трагічної помилки й провини й безпосередньо пов’язаного з ними мотиву трагічної кари, екзистенційних мотивів, в основі яких бінарна опозиція “життя-смерть”, коли смерть постає як кара, фатум, звідси мотив трагічної приреченості людини й невідворотності її долі. Акцентується трагічна тональність кожної новели, що підсилюється завдяки використанню трагічних образів-символів (наприклад, яру, криги, плити, які розкриваються в прямому й метафоричному значенні й винесені в назви однойменних новел “Яр”, “Крига”, “Плита”), художніх деталей, міфологем. Особлива увага приділяється художнім деталям (зоровим і звуковим), що увиразнюють трагічне світовідчуття героїв, їхні внутрішні переживання. Значним семантичним змістом у контексті поетики трагічного наповнена міфологема води, яка реалізується сукупністю художніх інваріантів (ріки/ставка, дощу, криги, мокрого снігу, інею, роси, сліз (як прояв найбільших страждань, розпачу й болю)), що часто наповнені мортальним змістом. Важливим елементом, пов’язаним із міфологемою води, є образ криниці, який набуває архетипічного значення межі, переходу від життя до смерті. Проаналізовані новели дають підстави стверджувати, що Б. Мельничук гостро відчуває трагічне існування людини у світі, що зумовлює його тяжіння до експресіоністичних засобів зображення трагічного й наближає до стефаниківської манери письма.
- ДокументЕстетичні акценти в міфопоетиці щоденників Галини Пагутяк і Тоніно Ґверри(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Бокшань, ГалинаМета статті – виявити естетичні акценти в міфопоетиці щоденників Г. Пагутяк і Т. Ґверри та визначити типологічну схожість у діаріушах письменників. Актуальність дослідження пояснюється браком розвідок, присвячених вивченню творів обох митців у компаративному аспекті. Увагу зосереджено на експлікації та імплікації естетичних феноменів у щоденниках Г. Пагутяк і Т. Ґверри, у яких виразно оприявнюються типологічні паралелі. Передусім акцентується подібність на жанровому рівні: саме щоденникові записи сприяють фіксації духовно-автобіографічного досвіду схильних до “добровільного екзилю” письменників. Підкреслюються біографічні паралелі, що полягають у виборі місця для усамітнення: обидва автори віддають перевагу територіям, наділеним “герметичністю” й атрибутами райських топосів. Наголошується, що в діаріушах Г. Пагутяк і Т. Ґверри естетичні категорії прекрасного й потворного ототожнюються з міфологічною опозицією природного та штучного, у них протиставляються природа та цивілізація, а в сучасному прогресі вбачається загроза для справжності. З’ясовується, що естетичні цінності Г. Пагутяк і Т. Ґверри мають орієнтальний вектор: обидва митці вбачають у культурі Сходу взірець космічної гармонії і мають пієтет до творчості Сей Сьонагон. Типологічні паралелі оприявнюються й у тому, що явища природи письменники сприймають як об’єкти, наділені іманентним естетичним значенням: вони фіксують у щоденникових нотатках спостереження за довкіллям, які відображають властиве міфомисленню сприймання душевних станів як утілення природних циклів. Помічено аналогії у творчості Г. Пагутяк і Т. Ґверри на образному рівні, зокрема, образ саду в художній прозі української письменниці стає лейтмотивним і набуває значення міфопоетичного символу, а в щоденниках італійського митця він відображає його інтерес до облаштування у Пеннабіллі “Саду забутих плодів”. Висновується, що щоденники Г. Пагутяк і Т. Ґверри оприявнюють схожість їхніх естетичних смаків, цінностей та ідеалів, а також типологічну подібність на жанровому, тематичному й образному рівнях.
- ДокументПроза Павла Вольвача як урбаністичний контекст формування особистості(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Даниліна, ОленаСтаттю присвячено текстуальному дослідженню романів сучасного українського письменника Павла Вольвача “Кляса” і “Хрещатик-плаза”. Тексти автора розглядаються в контексті глобалізаційних процесів, що активувалися на межі ХХ-ХХІ століть. Аналіз урбаністичного контексту формування особистості героя зумовлений тим, що українську літературу ще й досі сприймають як сільську. Романи автора вписані в контекст урбаністичних романів початку ХХІ століття (“Ровно/Рівне” (2001) Олександра Ірванця, “Ворошиловград” (2010) Сергія Жадана, “Ностальгія” (2016) Євгенії Кононенко, “Кляса” (2003), “Хрещатик-плаза” (2013) Павла Вольвача), які продовжують традицію роману “Місто” (1928) В.Підмогильного. Метою статті є аналіз впливу міста на формування особистості. У статті використовуються біографічний, порівняльний, психологічний методи дослідження творчості. Перший роман П.Вольвача “Кляса” (2004) представляє етап становлення героя, накопичення життєвого досвіду, розуміння себе у світі. Автор зображує один день з життя “люмпена-естета” Пашка в “інтер’єрах індустріального Запоріжжя”. Урбаністичний контекст формування особистості – це заводські райони Запоріжжя, задимленість і смог, пивні ларьки, типові будівлі й інтер’єри радянських часів. Якщо герой роману “Кляса” перебуває на етапі становлення, вибору, йому притаманні традиційні для юнацьких років вагання, роздуми й поневіряння, то герой роману “Хрещатик-плаза” на перший погляд із життєвими пріоритетами визначився, але так само багато аналізує й розмірковує. Другий роман “Хрещатик-плаза” (2013) продовжує дослідження впливу середовища на особистість і теж має автобіографічні елементи. Герой опиняється в столиці й намагається ідентифікувати себе одночасно в офісному середовищі (робота на радіостанції) й в середовищі творчо-письменницькому. Утім не лише люди впливають на героя, а й місто. Проаналізувавши романи Павла Вольвача “Кляса” і “Хрещатик-плаза”, ми дійшли висновку про те, що вони виразно урбаністично марковані. Герой першого роману знаходиться на етапі становлення особистості, перебуває під впливом суспільства індустріального Запоріжжя, водночас є частиною його і окремим індивідом. Герой другого знаходиться на етапі змін – переїзд до Києва, відрядження до Праги, перемога творчого начала над професійним; він прагне вписатися в столичний ландшафт, займає позицію спостерігача, дослідника міста, трансформує враження від життя у ньому і подорожей у творчість. Прозові тексти П.Вольвача також виразно автобіографічно марковані, утім до традиційно автобіографічних їх віднести неможливо, вони поєднують в собі елементи урбаністичного, автобіографічного романів, мемуарів, що дозволяє нам кваліфікувати їх як ландшафтну автобіографію, що належить до філософського метажанру.
- ДокументПрекрасне і потворне у ранній ліриці Максима Рильського: порівняння з вибраною поезією Джонатана Свіфта(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Смольницька, ОльгаСтаття вперше пропонує зіставлення естетичних категорій прекрасного і потворного у ранній ліриці Максима Рильського і вірші Джонатана Свіфта “Філліс, або Поступовування у Любові”. Оскільки Дж. Свіфт уже залучений до українського контексту і належав до епохи, яка цікавила М. Рильського, наявне звернення до англомовного дискурсу. Це мотивується і знанням М. Рильським англійської мови. В обох авторів помічено висміювання виродженого любовного жанру, штампованої романтики, пародіювання, а також неприкрашене змалювання аморальності. У М. Рильського також вичленовано вплив французького декадансу, на що звернено особливу увагу. Пропонуються методи компаративного літературознавства, перекладознавства, тезаурусний, ґендерологічний, символогічний аналіз, звертається увага на історичний контекст. Виокремлено концепти: гріх, отрута та ін., синтез Еросу і Танатосу. Акцентується увага на взаємозв’язку з лірикою О. Блока. Також аналізуються високе і низьке, добро і зло, трагічне і комічне, справжнє і штучне (підробка), краса і красивість, декоративність у М. Рильського, тощо. На перший план виходять постаті богемного естета, героя і антигероя (диявол і ліричний герой; Гамлет і Полоній), продажної жінки в різних іпостасях – від Кармен як романтичної героїні до повії. Аналізуються “вічні образи” у М. Рильського. Досліджено й шекспірівський дискурс у поета. Виокремлено аристократизм, іронію, творчість висвітлено як сублімування. Розглядається особливий стан екстазу, уперше у віршах М. Рильського виокремлено гіпнагогію. Доведено, що сакральне може замальовуватись як профанне, і навпаки. Але наголошено на фізіологічності поезії Дж. Свіфта через різні умови формування творчості обох авторів. Цитати з вірша Дж. Свіфта як ілюстративний матеріал наводяться в оригіналі та у перекладі Максима Стріхи.
- ДокументЕстетика і політика в романі А. Франса “Боги жадають”(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Динниченко, ТетянаУ розвідці досліджуються художні засоби репрезентації взаємозв’язку суспільно-політичних та естетичних концепцій в період Французької революції 1789-1794 рр. в романі А. Франса “Боги жадають” (“Les Dieux ont soif ”, 1912). На естетичні канони у певному суспільстві у певний історичний момент впливають численні фактори, а в періоди масштабних соціальних зсувів визначальний вплив має політика. Велика французька революція, як радикальний “перехід від однієї моделі нації до іншої”, “спричинила швидке перенесення сакральності з монархічного на національне, з релігійного на політичне, з божественного на історичне” (П. Нора). Своєрідним корелятом умонастрою суспільства у передреволюційний період став новий класицизм XVIII ст. – “третє-прошарковий” (Б. Гейман), зорієнтований на служіння суспільству як колективу громадян, ідеалам свободи і справедливості. Через спорідненість ідеологічних векторів суспільно-історичного руху і нового класицизму, останній, набувши у 1789-1794 рр. форми “французького революційного класицизму” (Д. Наливайко), перебрав на себе роль “трибуна” у політичній боротьбі. “Боги жадають”, будучи політичним романом, є одночасно й “романом про художника” (Н. Бочкарьова), характерною ознакою якого є поєднання маркерів реального життя з маркерами мистецтва і наявність героя-митця, що творить у хронотопі культури. А. Франс, візуалізуючи в романі сплав естетики й політики в період Великої французької революції, використовує два художні засоби: ретельно вимальовує “естетичне” тло політичних подій (мистецькі деталі стають маркерами революційних змін у житті і свідомості суспільства) і створює виразний образ митця-“політика” (крізь призму свідомості Еваріста Гамлена – художника і судді Трибуналу – відтворюється процес утвердження в суспільстві нових естетичних канонів під впливом політики). Цей образ художника-ідеолога у творі, поєднуючи мистецтвознавчий дискурс й активну політичну позицію, дозволяє репрезентувати засади французького революційного класицизму як прикладу нерозривного поєднання естетики і політики.
- ДокументПереклад як осучаснення давньої літератури: рецензія на монографію Шмігера Тараса “Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами”(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Новик, ОльгаПерекладознавство як частина літературознавчої науки не надто розвинене в Україні, а надто, якщо говорити про переклад сучасною українською мовою давньої літератури, що має таку рису як багатомовність. Монографія Тараса Шмігера “Перекладознавчий аналіз – теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами” в цьому сенсі має велике значення, оскільки містить огляд розвитку перекладознавства і водночас подає розлогий реєстр текстів давньої літератури, які викликали інтерес перекладачів.
- ДокументТелеологія образу міста в бароковому “київському тексті”(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Петренко, ОльгаСтаттю присвячено розгляду функціонування “київського тексту” доби Бароко на рівні поетики та оповідних структур. Актуальність обраної теми дослідження зумовлена необхідністю спростувати поширену тезу про те, що місто вперше стає повноцінним предметом зображення в українській літературі лише в добу модернізму, як опозиція рустикальності. Згідно з ідеями урбаністичних студій, місто є синкретичним поєднанням текстів і кодів, засадничий поліглотизм якого робить його полем різноманітних семіотичних конструктів, непохопних за інших обставин. Робота має на меті проаналізувати співвідношення власне-авторських інтенцій та дискурсивної ситуації доби у творенні “міського тексту”. “Київський текст” розглянуто як поліжанрове явище, що зумовлює залучення значного обсягу творів: панегіричної поезії, агіографічної прози, ораторської літератури, хронік та літописів. Під час роботи використано структурно-семіотичний метод – для розгляду “київського тексту” як системи відповідників і опозицій, виокремлення центральних елементів (сюжетів, мотивів, образів) та аналізу їхньої реалізації у конкретних текстах. Здобутки школи “нового історизму” вжито для обґрунтування доцільності залучення до розгляду позалітературних джерел, без яких неможливе вичерпне відтворення образу барокового Києва, оскільки оперування соціально-культурним контекстом дає повніше розуміння твору. Окреслено біблійні й києворуські джерела формування образу міста в літературі XVII–XVIII ст. З’ясовано механізм співдії літературних та позалітературних факторів у творенні “міського тексту”. Проаналізовано наративні стратегії опису Києва, зумовлені ритуальними й ідеологічними чинниками. Розглянуто базові елементи київської метаміфології, у межах якої функціонує концептосфера барокового “київського тексту”. Проаналізовано низку повторюваних поетичних формул, що становлять спосіб існування міста в різних за жанрово-стилістичною природою текстах. У результаті роботи визначено телеологічні настанови творення барокового “київського тексту”.
- ДокументОбраз Петра Калнишевського як людини-прагматика в контексті історії України(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Ласкава, ЮліяУ статті досліджено поняття “прагматичної людини” у філософській та літературній науковій інтерпретації. Зокрема, встановлено, що прагматизм є категорією, котру дослідники відносять до одного з видів людського світогляду. Констатується, що дана риса у людини зумовлює пряме співставлення знання і правди до життя і дії; прагматичність зумовлює оформлення специфічних суджень про значущість ідей, суджень, гіпотез у відповідності до їх здатності задовольнити власні та суспільні потреби й інтереси у найбільш прийнятний і раціональний спосіб. Акцентується увага на тому, що така людина все робить тільки з позиції доцільності й прагматичної вигоди, задля недопущення бездумних власних дій. Відзначено, що дана риса людської природи широко відображається у художній літературі. Однак, якщо у науково-філософській інтерпретації означене поняття виступає як певна синтеза, яка є сугубо теоретичною, то літературна інтерпретація, якщо вона базується на чітких історичних фактах та подіях, формує більш значуще та чітке описове трактування тієї чи іншої історичної постаті. А надто, якщо це стосується постаті особи, котра вплинула на суспільно-політичні процеси українського народу, який не мав власної держави до к. ХХ ст. Однак у науковому доробку констатується, що відсутність своєї державності не вплинула на формування власної національної еліти, яку у ХVІІІ ст. репрезентувала козацька старшина, яка вбачала за необхідність створення власної держави. Останній кошовий отаман Запорізької Січі – П. Калнишевський – став своєрідним символом боротьби українського народу за творення власної держави. Саме тому, метою наукового доробку став аналіз образу П.Калнишевського з позиції людини-прагматика у художній літературі. Тобто особистості, яка намагалася бути критично мислячою та незаангажованою стосовно тих суспільно-політичних реалій, котрі були характерні для українських земель у кінці ХVІІІ ст. Акцентується увага на тому, що дослідження постаті та поведінкових рис останнього кошового отамана є вкрай актуальною темою, котра потребує подальшого дослідження. Встановлено, що образ П. Калнишевського в художній літературі трактується письменниками майже одностайно. Тобто кошовий отаман виступає прагматичною людиною, котра розуміла безвихідність ситуації, яка склалася на той час. У статті досліджено та аргументовано розкрито постать П.Калнишевського за допомогою аналізу текстів авторів, які присвятили цьому свій доробок, зокрема як людини-патріота, яка намагалася за будь-якої ціни врятувати козацтво як стан. Встановлено, що дана риса якраз і виступає наріжно у формуванні ідеалу ватажка як людини-прагматика у контексті історії України.
- ДокументРецепция творчества Всеволода Соловьёва в русской литературной критике(Бердянський державний педагогічний університет, 2018) Карпина, ЕленаУ статті розглядаються погляди сучасників на творчість Вс. С. Соловйова – відомого російського історичного белетриста межі ХІХ–ХХ століть, автора п’ятитомної “Хроніки чотирьох поколінь”. Мета нашого дослідження – дати перший в історії соловйовознавства аналітичний огляд деяких критичних робіт, які були опубліковані у передових російських журналах і газетах зазначеного періоду (“Історичний вісник”, “Санкт-Петербурзькі відомості”, “Російський вісник”, “Російська думка”, “Російська старовина”, “Спостерігач”) та уявляються нам найбільш суттєвими, а також виявити основні тенденції в оцінці спадщини письменника, що існували тоді в російській літературній критиці. На підставі детального аналізу значної кількості праць, присвячених осмисленню творчого шляху романіста, автором статті робиться висновок про те, що наприкінці ХІХ– на початку ХХ століть, незважаючи на визнання читачів, літературно-критична рецепція його спадщини була досить суперечливою й відрізнялася широким спектром суб’єктивних думок та оцінок. Характеристика літературної діяльності прозаїка М. Енгельгардтом, О. Ізмайловим та П. Биковим була виключно позитивною. О. Скабичевский та М. Соколов, навпаки, оцінювали її негативно й зневажливо відзивалися про художній метод белетриста. Особливий акцент робиться на тому, що у статтях К. Медведського, який часто писав під псевдонімом К. Петров, представлені діаметрально протилежні оцінки творчості Вс. Соловйова. Така неоднозначність у сприйнятті літературної спадщини письменника пояснюється тим, що його сучасники розглядали створені ним історичні романи головним чином з позиції оціночно-суб’єктивної критики. Вони порівнювалися критиками з творами основоположника жанру – шотландського письменника сера Вальтера Скотта, а також видатними творами російської класичної літератури, в результаті чого ними були відзначені численні “недоліки”. Згодом же акценти змістилися та в особі Всеволода Соловйова побачили самобутнього митця, гідного зайняти чільне місце у низці російських історичних белетристів.